Висвітлено розвиток освіти, мистецтва і літератури, стан наукових знань в Україні впродовж XIII - першої половини XVII ст. Особливу увагу приділено рукописній книзі, виникненню та поширенню друкарства. Проаналізовано культурно-національне відродження наприкінці XVI - у першій половині XVII ст. Розглянуто ренесансні явища в культурному національному житті та процес формування стилю бароко у різних видах мистецтва. Визначено місце України у міжнародних культурних зв'язках. Описано внесок українського народу в скарбницю світової культури.

Наведено відомості з педіатрії, зокрема, розглянуто тактику ведення хворих дітей на амбулаторному етапі, проаналізовано роль лікаря у проведенні заходів з профілактики, диспансеризації та реабілітації дітей. Описано особливості інфекційних захворювань, лікувальної тактики під час критичних станів у хворих з інфекційною патологією. Викладено характеристику найновіших лікарських засобів, рекомендації з дієтичного харчування, застосування лікувальної фізкультури, фізіотерапевтичних процедур і санаторно-курортного лікування.

Приведены данные по педиатрии, в частности, рассмотрена тактика ведения больных детей на амбулаторном этапе, проанализирована роль врача в осуществлении мероприятий по профилактике, диспансеризации и реабилитации детей. Описаны особенности инфекционных заболеваний, лечебной тактики при критических состояниях у больных с инфекционной патологией. Представлены характеристика новейших лекарственных средств, рекомендации по диетическому питанию, применению лечебной физкультуры, физиотерапевтических процедур и санаторно-курортного лечения.

Досліджено функції уявлень про надприродне у процесі розвитку української релігійної та світської культури протягом X - XVIII ст. Простежено шляхи та форми їх теологічного, літературного та наукового переосмислення, а також прояви у суспільних ритуалах, мистецтві та мовній "картині світу" даного хронологічного періоду. Уявлення про надприродне розглянуто як елементи "магічного бачення світу" та "містичної семіотики" (релігійного розуміння знаків та їх функцій), що в багатьох аспектах визначали характер української домодерної культури. Доведено суттєвий вплив уявлень про надприродне на формування релігійних, соціально-політичних настроїв та інтелектуальних течій українського суспільства X - XVIII ст., а також його колективної підсвідомості. Встановлено специфічні риси сприймання надприродного у культурі X - XIII ст. Розкрито вплив візантійських агіографічних зразків на процес творення образів чудесного у давньоруській культурі. Проаналізовано наслідки еволюційних змін сутності поняття надприродного у процесі переходу від середньовічної до ранньоновітньої релігійності, показано вплив західних зразків на переосмислення досліджуваних категорій.

Проаналізовано явища зародження і поширення міфів та стереотипів серед етнічних спільнот в Україні у сучасний період. Розглянуто суспільні потреби подолання усталених уявлень і формування нових обріїв історизму, які відповідають новим суспільно-політичним і міжнародним умовам. Увагу приділено взаємовідносинам українців з росіянами, поляками, литовцями і кримськотатарським народом. Визначено стереотипи "ляха" та "москаля" у традиційному світогляді українців, їх спільні та відмінні особливості. Розкрито польський і російський чинники у формуванні сучасної національної свідомості галицьких українців на основі історичного досвіду.

Реконструйовано масову психологію львів'ян під час нацистської окупації. Досліджено стереотипи сприйняття німецьких військ, ідеологічних кліше нової влади, геноциду єврейського населення, побутових реалій.

Простежено еволюцію сприймання творчості та біографії Т. Шевченка серед галицьких українців упродовж XIX - XX ст. Розглянуто роль читання Шевченкових творів як чинника формування ментальності та ідеологічних пріоритетів мешканців краю. Висвітлено форми культу поета, ставлення до нього представників різних соціальних рухів у контексті складної політичної та культурної історії модерної Галичини.

Проаналізовано сприймання галицького краєзнавства у його історико-етнографічному та відпочинковому аспектах. Простежено еволюцію уявлень про туризм в ментальності галичан впродовж XIX - першої половини XX ст. у контексті інтелектуального та повсякденного життя.

Простежено еволюцію славістичних досліджень у Галичині до 1939 р. на тлі розвитку "слов'янського міфу" у суспільній ментальності. Проаналізовано етапи становлення галицької історичної та філологічної славістики від "протославістичних" наративів до нинішнього наукового дискурсу. Досліджено зародження та трансформацію "слов'янської ідеї" та її похідних у колективній свідомості галичан. Розглянуто взаємозв'язки між науковими концепціями галицьких славістів, політичними ідеологіями та етнокультурними стереотипами галицького соціуму в різні історичні періоди.

Розглянуто питання рецепції слов'янських літератур у середовищі галицької української та польської інтелігенції XIX - XX ст. Проаналізовано ідеологічний та естетичний вплив літературних текстів на ментальність галичан і причини, з яких ці тексти входили до літературного канону галицьких українців і поляків.

Проаналізовано теоретичне підгрунтя, витоки та розвиток писемної культури як форми культурної пам'яті й її вплив на формування суспільних уявлень Східної Європи та Галичини у нову та новітню добу. Простежено образ Галичини як простору письма в ментальності її мешканців і чужинців. Досліджено культуру читання як джерела уявлень та продукування ідей на східноєвропейському цивілізаційному просторі.

Проаналізовано теоретичне підгрунтя, витоки та розвиток писемної культури як форми культурної пам'яті та її вплив на формування суспільних уявлень Східної Європи та Галичини зокрема. Простежено образ Галичини як простору письма в ментальності її мешканців і чужинців, досліджено культуру читання як джерела уявлень та продукування ідей на східноєвропейському цивілізаційному просторі.

У контексті етнонімічних характеристик розкрито особливості національної ідентифікації галицьких українців у XIX - першій половині XX ст., які віддзеркалювали соціально-політичну й етнокультурну ситуацію в краї. Проаналізовано дискурс щодо вибору назви для означення українського народу в середовищі різних політичних течій, духовенства, наукових кіл, молодіжних товариств тощо. Показано, як зі зростанням національної самосвідомості терміни "русин", "руський", "руский", котрі протягом XIX ст. вживалися стосовно представників українства на галицьких теренах, напередодні та в роки Першої світової війни, а ще більше - української революції 1917 - 1921 pp. поступово витісняються етнонімом "українець", що й стає назвою сучасної української нації. Поступову заміну терміна "русин" відповідником "українець" в означенні українців Галичини допомагають розкрити назви, отримані від інших народів - поляків, німців, євреїв та ін., котрі також населяли цей край.

Комплексно проаналізовано українсько-польські міждержавні та міжнаціональні відносини у ХХ - ХХІ ст. Особливу увагу приділено дискусійним проблемам у контексті геополітичних змін у Центрально-Східній Європі після Першої та Другої світових воєн, розпаду соціалістичного табору. Розкрито механізми функціонування стереотипів про українців, Україну та поляків, Польщу. Узагальнено досвід реформ у Польщі для сучасного українського етнодержавотворення.